У статті розглянуто теоретичні засади та практичні підходи до інтеграції даних дистанційного зондування Землі (ДЗЗ) в інструментарій ландшафтного планування з метою забезпечення сталого просторового розвитку та підвищення ефективності екологічного моніторингу в Україні. Враховуючи сучасні екологічні виклики, спричинені інтенсивною антропогенною діяльністю та воєнними діями, запропонована концепція базується на системному використанні супутникових даних для забезпечення сталого просторового розвитку, збереження природного капіталу та ефективного екологічного моніторингу. Особливу увагу приділено можливостям використання ДЗЗ для спостереження за станом природного середовища, зокрема за водними ресурсами, якістю атмосферного повітря, земельними покривами та іншими ключовими екосистемними показниками. Запропонована концепція базується на використанні геоінформаційних систем (ГІС) для збору, обробки, аналізу та візуалізації геопросторових даних, що забезпечує високу точність і наочність інформації про екологічний стан територій. Описано структурну модель реалізації підходу, яка охоплює етапи від постановки цілей і формування репрезентативної системи спостережень до генерації картографічних продуктів та інтеграції результатів у планувальні документи. У рамках дослідження проведено SWOT-аналіз потенціалу використання ДЗЗ у ландшафтному плануванні, що дозволив виокремити ключові переваги (масштабованість, висока роздільна здатність, оперативність), а також обмеження (необхідність спеціалізованої експертизи, технічна залежність від міжнародних платформ, обмежена валідація даних на місцевому рівні). Узагальнено міжнародний досвід із акцентом на європейські практики, зокрема німецьку модель ландшафтного планування, що поєднує екологічні, соціальні й економічні аспекти при прийнятті просторових рішень. Розглянуто можливості трансформації та адаптації цих моделей до українського контексту через формування національної системи ландшафтного планування, орієнтованої на дані ДЗЗ. Представлені концептуальні підходи можуть бути використані для розробки стратегій післявоєнного відновлення, підвищення стійкості ландшафтів до змін клімату, збереження біорізноманіття, удосконалення землекористування та та підвищення екологічної безпеки країни.