Робоча гіпотеза про скорочення періоду мюонного розпаду і час
Рубрика:
| Бейкер, РМЛ |
| Косм. наука технол. 2019, 25 ;(3):60-77 |
| https://doi.org/10.15407/knit2019.03.060 |
| Мова публікації: Англійська |
Анотація: Земна атмосфера пронизується космічними променями, що виходять із міжзоряного простору. Коли космічні промені стикаються з атмосферою Землі, вони розпадаються на мюони. Ці мюони також розпадаються з декількома різними режимами розпаду протягом точно виміряного часу (від шести до восьми значущих цифр). Мюони можуть бути представлені як годинник, який може працювати швидко або повільно.
У статті аналізується робоча гіпотеза про те, що тривалість розпаду мюона, отримана в експериментах у 1946 - 2017 роках, яка повинна бути постійною, може поступово скорочуватися, можливо, нерегулярно (включаючи паузи), з приблизно 2,330 мікросекунд (1946 г.) до приблизно 2,202 мікросекунд (1962-1963 рр.). Виникають питання щодо точності найостанніших проведених вимірювань, як і потрібно провести більш точні експерименти, щоб підтвердити або відкинути тенденцію поступового скорочення часу розпаду мюона. Зокрема, у період з 2007.0 по 2009.5 роки більш точні вимірювання часу розпаду мюона показують зменшення видимого часу розпаду мюона приблизно на 13 пс в рік. Виявлено, що чисельний тренд не є статистично значущим. Проте, явне зменшення часу розпаду мюона не може бути абсолютно виключено відповідно до огляду представлених даних.
Припущення про причини можливого скорочення часу розпаду мюона пов'язане з можливою зміною ходу годинника (швидкий або повільний годинник) у Всесвіті. Робоча гіпотеза полягає в тому, що власний час розпаду мюона не зменшується незначно в порівнянні з його власним годинником, але його явний час розпаду трохи зменшується в порівнянні з ходом годинників, пов'язаними з нашою Землею і / або нашого Всесвіту. У статті аналізуються декілька опублікованих досліджень про нерівномірність часу в нашому Всесвіті. Пропонується, що деякі складні процеси або підсистеми, такі як розпад мюона, «рухаються» до свого власного, фіксованому «часу» або часового інтервалу, який не залежить від потоку «часу» в нашому Всесвіті. На підтримку цього припущення цитуються декілька опублікованих досліджень. Обговорюються приклади застосування гіпотези можливої зміни швидкості часу в різних наукових задачах.
|
| Ключові слова: Велике розгортання, Великий вибух, високочастотні гравітаційні хвилі, мюон, ранній Всесвіт, реліктові гравітаційні хвилі, темна енергія, темна матерія, тривалість мюонного розпаду, швидкість часу |
References:
1. Conversi, M., Piccioni, O., Pancini, E. Pions and Muons Conversi, Pancini, Piccioni (CPP) experiment. (1946). Slide 10. http://www0.mi.infn.it/~neri/HomePage/Teaching_files/Esperimento_CPP.pdf .
2. Lindy, R. A. Precision Measurement of the μ+ Lifetime. Phys. Rev., 125(5), 1686—1696 (1962).
3. Eckhause, M. T., Filippas, A., Sutton, R. B., Welsh, R. E. Measurements of Negative-Muon Lifetimes in Light Isotopes. Phys. Rev., 132(1), 422—425 (1963).
4. Olive, K. A. Particle Data Group. Chinese Phys. C, 38(9), 648 (2014).
5. Coan, T. E., Ye, J. Muon Physics. v05110.o, Rutgers Univ. Report, page 1 URL: www.physics.rutgers.edu/ugrad/389/muon/muonphysics.pdf (2016).
6. Webber, D. M. Measurement of the Positive Muon Lifetime (decay) and Determination of the Fermi Constant to Part-per-Million Precision. Phys. Rev . Lett., 106:041803, the MuLan Collaboration (2011).
7. Tischchenko, V. Precision measurement of the positive muon lifetime by the MuLan collaboration. Nuclear Physics B — Proceedings Supplements, 225—227, April—June, 232—235 (2013)
8. Barazandah, C. et al. A Cosmic Ray Muon. J. Phys. Conf. Ser., 770, 012050, P. 2, Section 2.1 (2016).
9. Physics OpenLab, January 10, URL: http://physicso-penlab.org/2016/01/10/cosmic-muons-decay/ (2016)
10. Adams, M. Cosmic Ray Meeting. February, 2017, Slide 10, Slide 11, Slide 12. URL: https://indico. cern.ch/event/596002/contributions/2463437/attachments/1410577/2157296/Adams-Rome.pdf
11/ Baker, Jr. R. M. L. Gravitational Waves: the World of Tomorrow, a Primer with Exercises. 3rd Printing, Chapters 2, 8, 10, 11 and 12, Infinity Publications, West Conshohocken, PA, (2017).
12. Houghton, M, Vaas, R. (Eds.). The Arrows of Time, a Debate in Cosmology, Springer-Verlag, Berlin, Heidel-berg, 8, (2012).
13. Beckwith, A. W. History lessons from the 5th Solvay Conference, 1927. Section XVII, Appendix B. Chongqing University Department of Physics Report for the 27th Solvay Conference in Physics (2017) as drafted and emailed to the author in September, 2017.
URL: http://www.drrobertbaker.com/docs/Beckwith%20 %282017%29v2%20History%20Lesson%20from%20 the%205th%20Solvay%20Meeting.pdf
14. Bisadi, Z., Fontana, G, Moser, E., Pucker E., and Pavesi, L. Robust quantum random number generation with silicon nanocrystals light source. Journal of Lightwave Technology, 35, N 9, 1588—1594 (2017).
15. Karimov, A. R. A model of discrete-continual time for a simple physical system. Progress in Physics, 2, 69—70 (2008).
16. Fontana, G. Gravitational waves in hyperspace. CP969, Proceedings of the Space Technology and Applications International Forum-STAIF 2008, Ed. M. S. El-Genk © 2008 American Institute of Physics 978-0-7354-0486-l/08/23.00 P. 1055 (2008).
17. Corda, C., Fontana, G., Garcia-Cuadrado, G. Gravitational Waves in Hyperspace. Modern Physics Letters A, 24, N 8, 575—582 (2009).
18. Baker, Jr. R. M. L. High-Frequency Gravitational Wave research and application to exoplanet studies. Space Sci. & Technol., 23(3), 47—63 (2017).
19. Dizikes, P. Does time pass? MIT NEWS OFFICE January 28, URL: http://news.mit.edu/2015/book-brad-skow-does-time-pass-0128 (2015).
20. Radcliffe, S. The Flow of Time in a Timeless Universe. Quantum Physics, SAND https://www. scienceandnonduality.com/the-flow-of-time-in-a-timeless-universe/ (2014).
21. Rovelli, C. The Order of Time. Riverhead Books (2018).
22. Barbour, J. The End of Time: the Next Revolution in Physics. Oxford University Press, (1999).
23. Barbour, J. The Nature of Time. arXiv:0903.3489v1 [gr-qc](2009).
24. Lemley, B., Fink, L. Guth’s Grand Guess. Discover Magazine, 23, N 4, 1/8—8/8, April (2002).
25. Mars, M., Senovilla, J., Vera, R. Is the accelerated expansion evidence of a forthcoming change of signature on the brane?” Phys. Rev. D., 77, 027501. Publ. Jan. 11 (2008).
26. Senovilla , J. New Scientist, 2635, 5—22, December 22 (2007).
27. Araya, I. J., Bars, I. Generalized dualities in one-time physics as holographic predictions from two-time physics. Phys. Rev. D., 89, 1—57 (2014).
28. Mori shima, K. Discovery of a big void in Knufu’s Pyramid by observation of cosmic ray Muons. Nature , 552, 388 (2017).
29. Baker, R. M. L., Jr., Makemson, M. An Introduction to Astrodynamics. P. 11. Academic Press, New York (1960).
30. Van Dokkum, P., et al. A galaxy lacking dark matter. Nature, 555, 629—632, (2018).
31. Mller, O., Pawlowski, M. S.,. Jerjem, H., Lelli, F. A whirling plane of satellite galaxies around Centaurus A challenges cold dark matter cosmology. Science, 359, 6375, 534 (2018).
32. Cho, A. Cosmic dawn signal holds clue to dark matter. Science, 359, 6379, 969 (2018).
33. Wolchover, N. Deathblow Dealt to Dark Matter Disks. Quanta Magazine, November 17 (2017).
34. Bertone, G., Tait, M. P. A new era in the search for dark matter. Nature, 562, 51—56 (2018).
35. Buzsaki, G., Llinas, R. Space and time in the brain. Science, 358, 6362, 482—485 (2017).
36. Woods, R. C., Baker, R. M. L., Jr., Li, F., Stephenson, G. V., Davis, E. W., Beckwith, A. W. A new theoretical technique for the measurement of high-frequency relic gravitational waves. J. Mod. Phys., 2 (N 6), 498—518 (2011).
37. Parker, R. H., Yu, C., Zhong, W., Estey, B., Muller, H. Measurement of the fine-structure constant as a test of the Standard Model. Science, 360, 6385, 191, 194, 195 (2018).
38. Clery, D. Data trove helps pin down the shape of the Milky Way. Science, 360, 6387, 363 (2018).
39. Cartilage, E. Better atomic clocks herald new era of time keeping. Science, 359, 6379, 968 (2018).
40. Cho, A. World poised to adopt, new metric units. Science, 362, 6415, 626 (2018).
41. McGrew, W. F. et al. Atomic clock performance enabling geodesy below the centimeter level. Nature, 564, 87—90 (2018).